Різдво по-українськи: як зберігаються та відроджуються традиції наших предків.
Різдво - один з найулюбленіших свят українців, яке несе в собі глибокі традиції та символіку. Воно поєднує дохристиянські вірування, християнські ритуали та сучасні звичаї, адаптовані до викликів часу.
УНН поспілкувався з фольклористкою Яриною Закальською, щоб дізнатися більше про витоки, зміни та відродження різдвяних традицій в Україні.
Витоки різдвяних традицій в Україні
"Взагалі весь календарний цикл в українській традиції - це переплетення дохристиянських язичницьких вірувань і християнських. Це сьогодні, коли ми говоримо про Різдво, ми більше говоримо про народження Ісуса Христа, а наші предки в цей період святкували 22 грудня, 21 або 1 січня. 22 грудня - день зимового сонцестояння, день, коли народжується сонце, коли дні стають довшими, а ночі коротшими. А вже після 22 грудня ночі ставали коротшими, а дні довшими. Це був якраз перехід на новий рік, на новий день, на нове сонце. Це навіть був день, коли римляни вшановували це божество", - розповіла фольклористка.
Вона зазначила, що в Римі почали святкувати Різдво відповідно до християнських традицій у 330-х роках. І це було в період 24-25 грудня.
"Тобто, те, що зараз Україна перейшла на новоюліанський календар, це не було лише політичним кроком, але й природним процесом. Ці зміни підтримувалися ще й дохристиянськими віруваннями, які ми можемо відстежити й сьогодні", - розповіла Ярина Закальська.
Що залишилося незмінним
Незважаючи на виклики часу, багато традицій збереглися. Наприклад, дідух і зараз прикрашає домівки, а солом'яні "павуки" все частіше виготовляють у містах під час майстер-класів. Залишилися й обряди колядування та щедрування.
"Один з головних різдвяних атрибутів - це дідух, перший або останній обжинковий сніп, який залишався необмолоченим. Його називали по-різному в різних регіонах - дід, колядник, сніп, король. У чому ж його функція? Окрім того, що він символізує урожай, дідух також - це поминання предків. Солома пов'язана з культом померлих предків. Дідуха ставили на почесному місці, в кутку, біля ікон. Його урочисто вносили перед вечерею", - розповіла фольклористка.
Ярина Закальська додала, що в деяких регіонах дідуха навіть символічно годували - ставили тарілочку з яблуками або водою, щоб вшанувати померлих предків і ніби "дати цим душам насититися".
По закінченні свят зерно обмолочували та зберігали до першого посіву. А після свят дідуха спалювали, тому що він вбирав у себе негативну енергетику цього прикордонного періоду, коли душі померлих приходили на землю.
Тому кожного року готували нового дідуха.
"Сьогодні навіть ця традиція відроджується. Хоча в міських умовах підготувати дідуха не так просто, але я знаю випадки, коли його зберігають не на один рік, а як атрибут Різдва протягом кількох років", - додала фольклористка.
Українці намагаються дотримуватися традицій або щось відновити, але іноді це спрощується.
"Моя колега розповідала, що, як я вже говорила, дідуха спалюють, але його перед цим відокремлюють, молотять, як я говорила, відокремлюють зерно від колосся. І от в одному ресторані нібито хотіли відродити цю традицію і спалити його, начебто вже правильно все зробили, але спалили весь дідух, тобто не тільки солому, але й зерно. Це не можна робити, тому що зерно зберігали до першого посіву, щоб був хороший урожай", - сказала Ярина Закальська.
Отже, навіть коли відбувається таке спрощення, часто не задумуються над діями, не осмислюють їх, і не розуміють, як правильно це зробити.
"Ще один атрибут, який зберігається і який, як я бачу, знову відроджується, — це солом'яні павуки. Вони були не в усіх регіонах, але побутували, їх виготовляли дівчата напередодні свят. Павук у дохристиянському розумінні - це символ Всесвіту, тому що павук — це об'ємна конструкція, що складається з різних маленьких частин, зв'язаних між собою. Для виготовлення одного маленького павучка потрібно було 12 соломинок, які різали на частини і потім зв'язували. Потім ці павучки об'єднували в одну конструкцію, формуючи об'ємного павука", — поділилася фольклористка.
Якщо говорити про християнську версію, то вона така: коли Марія з Йосифом і Ісусом втікали від воїнів Ірода, вони знайшли печеру, де сховалися, а павуки сплели павутину.
"І завдяки цьому воїни Ірода вирішили, що печера покинута, тому що вона була покрита павутиною. Тому павук в українській традиції має поважне ставлення", - зазначила фольклористка.
Павука вішали до сволока, зараз зазвичай до стелі або люстри. І через постійний рух повітря, коли двері в домі відкривалися, павук починав рухатися. Якщо павук зупинявся, це вважалося поганим знаком для господарів.
Ще одним звичаєм було спостереження за тим, як рухається павук: або вліво, або вправо. Це також мало своє значення.
Якщо павук рухався вправо, то це вважалося хорошим знаком, який свідчив про гармонію, позитивну енергію в домі, благополуччя родини. А якщо він рухався вліво (проти годинникової стрілки), то це могло бути попередженням про негативні зміни.
Щодо поширеності павука, то тепер, завдяки майстер-класам і популяризації традицій, він став відомим у багатьох регіонах. За словами фольклористки, раніше ж цей звичай не був всюди.
Якщо говорити про дідуха, то, наприклад, в Карпатах, де не так добре родить жито, могли його й не ставити. Так само й кутю не завжди готували в усіх регіонах.
Незважаючи на загальні риси, кожен регіон має свої особливості, але немає чогось однозначного.
Björk, Skepta та Tim Sweeney проведуть новорічні трансляції на Apple Music: що буде на стр